Професії

Митець/журналіст          

Professions creative artist journalist

Митець/журналіст


На перший погляд, здавалося б, митець (поет, письменник, художник, скульптор, музикант, актор тощо) має мало спільного із журналістом. І справді, відмінності між цими професіями є численні та фундаментальні. Однак у цих професійних сферах існує також важлива спільна основа. Люди, які займаються цими професіями, можна сказати, тримають дзеркало, яке відображає життя суспільства. Якщо говорити дуже загально, митці дають відображення, яке більше базується на емоціях, естетиці, ідеалах та суб'єктивності, тоді як журналісти маніпулюють "фактичними" матеріалами – архівами, особистими заявами, судовими свідченнями тощо – для того, щоб подати об'єктивну на вигляд думку. Можна було б сказати, що роль журналістів полягає у тому, щоб показати те, яким світ насправді є, тоді як роль митця полягає у тому, щоб показати життя, як воно могло б або повинно було б бути. Однак є важливі винятки до цього загального правила: мистецтво часто експлуатується заради політичних цілей, тоді як багато сучасного журналізму є лише вульгарними розвагами.

Митці

Митці отримують натхнення зі свого життєвого досвіду, технічних здібностей та навичок інтерпретації для того, щоб подати погляд на світ, що оточує їх. Ряд засобів, у яких працюють митці, є надзвичайно широким і включає в себе живопис, скульптуру, графіку, музику, кінематограф, театр, балет, оперу та літературу. Витвором мистецтва може бути унікальний об'єкт (статуя, музичний інструмент, картина чи керамічний виріб), продукт, який може бути відтворений для масового споживання (книга, фільм або музичний запис) або подія "в живу" (виступ оркестру, танцювальна або балетна постановка, читання поезії або вистава). Ми у різний спосіб маємо доступ до цих мистецьких продуктів. Дорогоцінні об'єкти збираються у музеях та галереях, які є як соціальними просторами та громадськими інвестиціями. Опери, концертні зали, громадські парки, кінокомплекси та рок-клуби також є соціальними просторами, чи вони перебувають у приватній чи громадській власності.

Книги є джерелом особистого задоволення від початку книгодрукування (у 15 столітті в Європі), тоді як музичні записи продаються у великих обсягах від початку розвитку звукових технологій та поширення аудіосистем та можливостей форматування (від вінілових записів до касет та компакт дисків). Лише останнім часом DVD замінили відеокасети як домінантний засіб перегляду фільмів вдома. Усі ці відтворювані продукти зараз проходять через етап трансформації з комп'ютерними технологіями. Цілі книги, фільми та альбоми зараз можна завантажити (легально чи незаконно) як файли, які можна прочитати, подивитися або послухати на домашньому комп'ютері або переносному пристрої. Такі розробки не лише радикально вплинули на традиційні способи переживання мистецтва (соціальний контекст), а й настільки ж ґрунтовно трансформували динаміку творення мистецтва та його споживання (в економічному контексті та контексті власництва).


Журналісти

Перша у світі щоденна газета, Дейлі курант, (Daily Courant), з'явилася на вулицях Лондона у 1702 році. Спочатку її публікувала Елізабет Маллет, а згодом Семюел Баклі, і газета обмежувалася лише публікацією новин та фактів без аналітичних статей. Працюючи за тією ж моделлю, яку все ще наслідують і сьогодні, газета продавала місце під рекламу на своїх колонках, щоб отримати дохід і, що важливо, щоб уникнути прямого політичного втручання у зміст, що публікувався. І хоча можна доволі безпечно сказати, що багато з сучасних засобів масової інформації приватної власності мають значну незалежність у своїх публікаціях без прямого втручання збоку держави, потреба отримувати дохід та залишатися "на плаву" як бізнес діяльність має далекосяжні наслідки стосовно того, що журналісти можуть чи не можуть публікувати чи писати. Майже усі публікації приваблюють певне коло читачів, основою для якого є саме ті факти та погляди, які регулярно висвітлюються на сторінках видання, чи вони є консервативні, ліберальні чи радикальні, хоча за зміст та презентацію здебільшого відповідають редактори та видавці.

Як і у світі мистецтва, комп'ютерні технології перевернули медіа середовище з ніг на голову. Друковані видання поступаються місцем публікаціям новин в мережі. Журналісти, які раніше проводили більшість робочого дня назовні, не в редакціях, відстежуючи джерела чи слідкуючи за розвитком передової статті чи сенсаційної новини, зараз можуть відстежувати події через онлайн джерела, спілкуватися електронною поштою чи мобільним телефоном і зв'язувати інформацію до одного цілого, не покидаючи свій робочий стіл. Історії можуть публікуватися онлайн негайно, без потреби спершу розкласти їх серед іншого вмісту та надіслати у друкарню.

Такий розвиток має очевидні переваги, як для журналіста, так і для читача, хоча існують і важливі недоліки, якщо говорити про журналістську професію. Видавці вважають, що переважна більшість читачів онлайн новин мають все менше і менше терпіння, щоб читати довгі, ретельні звіти про основні проблеми. Тому вони вкладають все менше ресурсів у найм журналістів, які займаються дослідженнями та розслідуванням змісту, віддаючи перевагу тим статтям, на які можна легко "клацнути" мишкою, та які є легкими на вигляд та легко "перетравлюються". Коли все менше журналістів працюють у основних медіа, страждає якість журналізму, що може призводити до того, що значні верстви суспільства стають менш здатні до критичного мислення, і, отож, більш піддатливі до пропаганди та смислової маніпуляції. Іншими словами, створюються ідеальні умови для потенційно авторитарних урядів та недобросовісних рекламодавців. Тим не менше, у живих демократичних суспільствах журналісти займають високу позицію у сприйнятті громадськістю. Їх вважають людьми з глибокими етичними принципами та невгамовним бажанням відкривати та виявляти правду.

Артистичні засоби можуть з користю використовуватися для того, щоб люди стали більш свідомі та більше цінили навколишнє середовище. Екологічне мистецтво, в загальному сенсі, є мистецтвом, яке дає нам ближчі відносини зі світом природи. 


Митці можуть:

  • створювати зображення та тексти, які дають людям змогу чіткіше розуміти та переосмислювати природні процеси;
  • співпрацювати для розвитку освітніх інструментів, які стосуються екологічних питань;
  • робити свій внесок у розробку екологічно чистих будівель, які можуть пропагувати у громадськості позитивні ставлення до альтернативних джерел енергії;
  • залучати членів громадськості у переосмисленні та переконцептуалізації своїх відносин з природою та пропонувати нові способи, у які люди можуть співіснувати з довкіллям; та
  • виправляти та відновлювати пошкоджені навколишні середовища, роблячи їх естетично привабливими, або переосмислювати їх як нові зелені простори.


Екологічні журналісти віддані справі висвітлення екологічних питань і мають фахові знання, які допомагають їм писати більш ефективно та переконливо. Такі журналісти можуть працювати самостійно (як фрілансери); на видавництва, які виключно пишуть про екологічні питання та питання, пов'язані з наукою; або як кореспонденти для газети чи публікації більш загального спрямування. 

Екологічним журналістам слід:

  • знати свою тему, уникати абстрактних узагальнень, які можуть піддаватися сумніву, подавати чіткі аргументи та надавати факти, які можуть бути перевірені;
  • підходити до таких екологічних проблем, як зміна клімату, як до довгострокових історій, які розкриватимуться протягом тривалого часу і у багато неочікуваних способів;
  • уникати повторення того, що люди чули уже багато разів і думати про нові кути, з яких можна подати важливі новини;
  • уникати самоцензури і, натомість, писати так, як вони бачать речі, даючи редакторам та видавцям вирішувати, чи якийсь текст не є занадто делікатним, щоб його публікувати;
  • покривати усі точки зору та презентувати численні перспективи, не припускаючи, що усі точки зору є однаково валідними; та
  • шукати нові екологічні точки зору у інших історіях, які розгортаються, як от екологічні впливи нового бізнес проекту чи екологічні наслідки нової сільськогосподарської політики.